Шановні колеги!
Запрошую Вас взяти участь в обговоренні актуального питання нашого сучасного життя щодо впливу розлучення батьків на особистість дитини.
Розлучення – це подвійна психотравматична подія у житті дитини, що являє собою динаміку негативних явищ: напружена психологічна атмосфера у сім’ї внаслідок дестабілізації емоційних стосунків між подружжям, дисгармонійні батьківсько-дитячі взаємини після розлучення. Для дитини, яка пережила розлучення батьків, притаманними є: тривожність (стурбованість); боязкість (беззахисність, підвищене відчуття небезпеки); невпевненість у собі (недооцінювання себе, схильність до почуття провини, емоційна вразливість, надмірна залежність, відчуття «не такий, як усі»); збільшений рівень депресивних (сум, пригніченість) та астенічних (зниження працездатності психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення) проявів; порушення поведінки (агресивність, неслухняність); вегетативні розлади (психосоматичні захворювання); порушення сну. Розлучення батьків зумовлює появу деструктивних почуттів (провини, невпевненості у собі, тривожності, боязкості), які діти переживають впродовж тривалого часу після руйнування цілісності сім’ї.
Як Ви вважаєте, чи варто батькам зберегти шлюб заради дитини? Як збереженню шлюбу може посприяти суспільство?
З повагою Руденко І.М.

Ілона Миколаївна!
Не факт, що збережений заради дитини шлюб, виявиться корисним для неї. Важливо, щоб дитина почувала себе впевненою і захищенною. Роль батьків, їхнє ставлення до розлучення дуже сильно впливає на стан дитини. Також, на мою думку, впливає вік дитини. Не хотілося, щоб дитина ставала заручником ситуації. На кшталт, "Як би не ти (тобто дитина), я б все покинула, я б змогла зробити кар"єру". Кожна ситуація індивідуальна. Пріоритетними мають стати інтереси дитини.

Чи є у Вашій психологічній практиці приклади роботи із дитиною з розлученої сім"ї, яка б не мала негативних почуттів (і всього того, що Ви перерахували). Чи в будь-якому випадку розлучення має негативний вплив на особистість дитини.

На вашу думку, чи можна простежити зв"язок між успішністю дитини в дорослому віці, реалізацією її особистісних потреб (сворення сім"ї тощо) і ситуацією розлучення батьків, в якій перебуала дитина. Дякую.

Хотелось бы отметить, что отказ от развода родителей ради воспитания ребенка в полноценной семье может иметь обратный эффект. Так как, дети дошкольного возраста очень остро чувствуют и реагируют взаимоотношение между родителями, конфликтные ситуации являются стрессом для ребенка, что может стать причиной тревожности, страха, источником различных неврозов.
Если же говорить о значении возраста ребенка в вопросе развода, то по исследованием психологов когнитивная незрелость детей дошкольного и раннего школьного возраста мешает им понять причины разрыва отношений между родителями. Такие дети часто обвиняют себя и воспринимают разрыв супружеских отношений как признак, что оба родителя могут их бросить.
Американский профессор психологии Лаура Берк в своей книге "Развитие ребенка" указывает, что способность родителей отказаться от проявление враждебности; контакт с родителем, не являющемся опекуном; позитивные отношения с членами расширенной семьи, педагогами, друзьями приводят к благополучной адаптации детей после развода. Также, доминирующим фактором успешной адаптации после развода является эффективное воспитание, в частности степень, в который каждый из родителей применяет авторитетный стиль воспитания.
Конечно же, однозначного ответа на вопрос "Разводиться родителям или попытаться сохранить семью ради детей?" дать невозможно, так как, каждая семья - это маленький микромир, который имеет свою индивидуальную систему взаимоотношений.